"Титанічна постать на ниві української історії" (29 вересня минуло 150 років від дня народження Михайла Грушевського)

         Михайло Грушевський  - одна із ключових постатей української політики і історичної науки першої чверті ХХ століття, голова наукового товариства у Львові, він у березні 1917 – квітня 1918 року очолював УЦР, був державотворцем української держави, зазнав репресій від російського самодержавства та комуністичного режиму.

Працівники нашої бібліотеки спільно з учнями гімназії провели захід, приурочений його визначній постаті.

"З Україною в серці" (24 серпня - День Незалежності України)

24 серпня 1991 року, продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні, Верховна Рада Української Соціалістичної Республіки урочисто проголосила незалежність України та створення самостійної української держави - України. З того часу весь український народ відзначає державне свято - День Незалежності.

Наші серця, наші душі звеличуються, сповнюються силою від української землі. Наші красиві вуста наповнюються рідним словом,українською піснею.

                        Україно! Мій духмяний дивоцвіт
                                    голубінь над чистим золотом колосся.
                                    Через терни йшла до волі стільки літ,
                                    І настав той світлий день коли…
                                    Збулося!

24–го серпня 1991 року Верховна Рада України урочисто прийняла АКТ про проголошення України незалежною,самостійною, демократичною державою. З Днем народження, незалежна Україно!

Народе України! Твоєю силою, волею, словом утвердилась на нашій рідній землі самостійна Українська держава –Україна.

Україна- країна трагедій і краси,країна гарячої любові до народу, довгої вікової героїчної боротьби за його волю.
            Україна - це всі ми разом , в радощах і турботах , в реальних діях за майбутнє нашої Батьківщини.

Любити свою Батьківщину, знати її історію, шанувати пам,ять пращарів - означає бути патріотом, берегти та примножувати все те краще, що зберегли для тебе інші. І для цього, передусім треба бути достойним громадянином своєї держави.

Найщіріші вітання вам, наша юна молодь, опора нашого майбутнього.

Кожен із нас у своїх серцях несе маленький вогник гордості за те, що ми українці, що ми народилися на цій прекрасній землі, єдиній і неповторній. Наші національні обереги - це символи життя, щастя, і долі. Червона калина під вікном,бабусина вишиванка, верба біля ставу і душа українського народу- рушники- це наша рідна пам,ять, наша історія - велична і все стверджуюча.
            Коли живе культура, звичаї, традиції нашого народу, ще більше збагачуємось не лише ми, а цілий світ.
            У нашій бібліотеці був представлений перегляд літератури по даній темі. Молодь і старші люди охоче цікавилися представленою літературою! Ми дуже раді, що у наших читачів високий національний дух! 
ЗІ СВЯТОМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ВАС!!!

23 серпня – День Державного Прапора України

Сьогодні ми відзначаємо свято, важливе для кожного з нас – День Державного Прапора України.

Указ Президента про щорічне відзначення Дня Державного Прапора України 23 серпня був підписаний у 2004 році. Нагадаємо, що раніше День Державного Прапора святкувався тільки в Києві на муніципальному рівні. Столиця відзначала це свято 24 липня. Саме цього дня у 1990 році синьо-жовтий прапор було піднято над Київською мерією.

 Два кольори мої

Одним з найважливіших елементів процесу становлення державності будь-якої країни є визначення національної символіки як невід’ємної ознаки незалежності. Кожний народ, шануючи свою історію, шанує і свої святині. Без сумніву, державний синьо-жовтий прапор і є однією із найголовніших святинь народу.

На Русі дуже поважали древні стяги. На них зображували небесні світила, хрести, княжі знаки – тризуби, двозуби. Без прапора військо не відправлялося в похід і не вступало в бій.

 Тоді ж почали поширюватися й колірні поєднання. Синьо-жовті барви символізували Київську державу ще до християнства. Ці кольори дуже часто освячувалися образом животворного Хреста. У той час державного прапора як такого ще не було. Існували лише князівські стяги. Але згодом ці два кольори набули значення державних.

Після нашестя татарських орд Батия ця символізація зникла, але згодом відродилася в церковних оздобах, на гербах українських міст. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами.

Українська національна традиція символічного відображення світу формувалася упродовж кількох тисячоліть. Ключем до розуміння як народного, так і релігійного та державного аспектів є її символи – синя і жовта барви. Поєднання цих двох кольорів – одне з найдавніших серед сучасних національних прапорів. А походить воно від герба Галицько-Волинського князівства, землі якого в XIII столітті літописці назвали Україною.

 Небо – синє, лани – золоті

Процес розробки зовнішньої атрибутики тривав і в XX столітті. 22 березня 1918 року жовто-блакитний прапор був затверджений Центральною Радою як символ українського народу, Української Народної Республіки. Ініціатором цього рішення був Михайло Грушевський. Після перевороту, вчиненого гетьманом Павлом Скоропадським, порядок кольорів було змінено на синьо-жовтий і таким уже залишився до нашого часу.

Як і в багатьох інших державах, кольори України не мають офіційного пояснення. А неофіційне змінювалося з часом і залежало як від смаків сучасників, так і від політичної моди. І донині кожен прочитує їх сам, визначаючи для себе найголовніше. Але для кожного прапор є символом миролюбства. І кожному він нагадує наше літо, коли небо над Україною таке синє, як покрови Пресвятої Діви, а наші лани такі золоті, як паски на маминому столі.

Нова держава – нові атрибути

 Синьо-жовтий прапор набув широкого поширення в 90-х роках минулого століття в національно-демократичних колах, а потім повсюдно. Але держава не поспішала змінювати свою символіку. На час розпаду СРСР державним прапором України залишався радянський. Але 24 липня 1990 року президія Київської міської ради народних депутатів вирішила вивісити синьо-жовтий прапор поруч із державним червоно-синім перед будинком міськради на Хрещатику.

24 серпня 1991 року був проголошений Акт незалежності України, і синьо-жовтий прапор замайорів над будинком Верховної Ради.

На політичній карті світу з’явилася нова незалежна, суверенна держава Україна. Їй необхідно було набути всіх атрибутів державності, що належить мати учасникові Організації Об’єднаних Націй. Без цього неможливо стати рівноправним членом світового співтовариства. 28 січня 1992 року Верховна Рада України прийняла Постанову „Про державний прапор України”. Ним став саме національний синьо-жовтий стяг.

«Етикет прапора»

Особливого значення набуває використання державного прапора під час проведення протокольних заходів, оскільки з ним, передусім, асоціюється держава. У міжнародній практиці склалася особлива система правил використання державного прапора, так званий „етикет прапора”. Порядок його розміщення має свої нюанси залежно від місця, де він встановлюється. Існує звичай вивішувати прапор у світлу частину доби – зі сходу до заходу сонця. У таких місцях, як резиденція Глави держави, будинок Уряду, будинок парламенту прапор може бути встановлений постійно, за умови його освітлення в нічний час.

Український національний прапор має здатність кликати не тільки на урочисті мітинги і свята, а й на боротьбу за свободу і честь нації. Це наш історичний дух, наша совість і символ нашої незламності. Це вічно жива пам’ять і вічна мрія нашого народу. Під його знаменом ми йшли до проголошення самостійної Української держави. Під цим прапором український народ на весь світ засвідчив своє прагнення до свободи, незалежності, гідного життя у єдиній сім’ї європейських народів.

"ВИМРІЯНА ПОКОЛІННЯМИ" (28 червня - 20 річниця Конституції України)

«Коли ми діждемося Вашінгтона

З новим і праведним законом?

А діждемось таки колись»

                            (Тарас Шевченко)

         Сьогодні на календарі 29  червня 2016 року, а вчора – 28 червня ми відзначали 20-ту річницю прийняття нашим парламентом  Конституції України.    Про важливість відзначення говорить Указ Президента від 15 березня 2016 року «Про відзначення 20-тої річниці Конституції України».

         Кожен громадянин має знати Конституцію держави, розуміти її, виконувати, боронити.

         Передісторією кожної Конституції, в тому числі і Конституції України, був звичай. Звичаєве право взяло свій початок ще в далекі часи, на зорі людства, коли людські племена об’єднувалися в держави-князівства.

         В часи княжої доби, рівно тисячу років тому, в 1016 році князь Ярослав Мудрий виклав давні норми звичаєвого права в зводі законів «Руська правда» (термін «правда» означає - тут закон). За нею вищим суддею в країні був князь Київський. Люди України-Руси цінували людську честь, з гнівом ставилися до злодіїв та убійників, шанували старих, не запроваджували кари смертю. Найтяжчою карою для українців було вигнання з рідного краю. Україну було поділено на «уділи», і до кожного уділу призначено одного сина князя. На жаль, сини Ярослава Мудрого не жили по батьківській смерті у згоді, не жили по праву «Руської правди». Почалась феодальна роздробленість, а пізніше нашестя монголо-татарського іга зупинило процес творення української держави.

         15-16 століття – період існування Литовсько-Руської держави. Найбільш суттєвим документом, за яким жила держава, були Литовські статути. Основним джерелом Статутів була «Руська правда». Як і «Руська правда» так і Литовські Статути оберігали майно та життя знаті.

         15-17 століття в Україні – часи існування Козацької держави. 8 січня 1654 в Переяславі відбулася Рада, рішення якої надовго змінило історію України, її державність. Московський договір від 27 березня 1654 року надавав Війську запорозькому права і привілеї, але він був неясно сформульований, і обидві сторони вкладали в нього різний зміст. Після смерті Богдана Хмельницького Україна поволі почала втрачати свої привілеї. У середині 18 століття вона стала провінцією Російської Імперії.

         Державницьку політику в Україні в період Козаччини проводили гетьмани Іван Виговський, Іван Мазепа, Пилип Орлик, які хотіли вирвати Україну з-під влади Москви.

         В 1710-1714 роках на теренах Правобережної України правовим документом стала Конституція гетьмана Пилипа Орлика, яка увійшла в історію під назвою «Пакти і Конституції законів та вольностей Війська Запорозького».

         Основним її положенням було проголошення незалежності України від Москви та Польщі. Другий пункт – створення козацького парламенту, ліквідація державних монополій, оренди і відкупу, заборонялося чинити утиски сільському населенню.

         Конституція Пилипа Орлика пройнята демократичним духом, вона є однією з найвизначніших пам’яток політичної думки того часу.

         ХХ століття. У березні 1917 року в Україні була створена Центральна Рада. Правовими документами того часу були чотири універсали. 29 квітня 1918 року прийнята Конституція Української Народної Республіки, в якій встановлювався факт існування України, як держави, проголошені демократичні принципи свободи, відміни смертної кари, 8-годинний робочий день. На жаль, ця Конституція не була здійснена в той час тому, що скоро Українська Народна Республіка як держава припинила своє існування.

         У Радянський час Україна жила по Конституціях 1919,1929, 1936 та 1978 років. Усі чотири Конституції УРСР були документами політичними і розроблялися спочатку в ідеологічних відділах Центрального комітету КПРС. В основу їх були покладені Конституції Радянського Союзу. Враховуючи це, Конституції України з великим застереженням можна віднести до українського законодавства. Трагізм українських радянських конституцій полягає в тому, що саме на 1937 рік, через півроку по прийняттю Конституції України 1936 року, припадає пік сталінських репресій. А цвях у Конституцію 1976 року забивали теж по-сталінськи: в державі була допустима єдина керівна і спрямовуюча сила, єдина партія – КПРС, що уособлювала кремлівську верхівку.

         90-ті роки ХХ століття. Державницький дух нації привів Україну до прийняття «Декларації про державний суверенітет України» 16 липня 1990 року. Вона стала провісником 24 серпня 1991 року, коли був проголошений Акт незалежності України.

         Ще в жовтні 1990 року  Верховна Рада України утвердила комісію з опрацювання нової Конституції України. В 1993 році вона остаточно розробила проект Основного закону України. Але на жаль, цей процес зразу ж загальмувався. Дострокові вибори спочатку до Верховної Ради, а потім Президента відсунули його на задній план. В 1995 році був укладений Конституційний Договір між Президентом України і Верховною Радою про створення умов для роботи над проектом нової Конституції, створену нову робочу групу Конституційної комісії. Це був вже третій етап конституційного процесу.

         У березні 1996 року проект Конституції було передано до Верховної Ради. Тимчасова спеціальна комісія ВР ще раз його доопрацювала і винесла на розгляд п’ятої сесії ВР України.

         Наш земляк, колишній депутат ВР Микола Рудченко, який був присутній у сесійній залі, згадує, що приймали нову Конституцію в дуже складній ситуації. Тодішній Президент України Леонід Кучма прагнув встановити в країні «президентську монархію». Сепаратистські настрої проявилися в Криму, на південному сході України, у Донецькій, Луганській та Дніпропетровській областях лунали заклики створити окрему республіку. Водночас велика група урядовців, які були депутатами Верховної Ради, 27 червня були відряджені на нараду до Дніпропетровська. Існувала загроза не набрати кворуму голосів.

         Працювали цілу ніч, обговорюючи кожну статтю. Депутати 18 годин не виходили із сесійної зали. 18 годин простояв за трибуною Михайло Дмитрович Сирота, голова тимчасової спеціальної комісії.

         Вранці 28 червня близько 9 години в сесійну залу увійшов Президент України Леонід Кучма. Протистояння між ВР і Президентом було закінчено. Конституція була прийнята 315 голосами з великим душевним піднесенням, у багатьох блищали сльози на очах.

         Зарубіжні експерти визнали, що нинішня Конституція України є найдемократичнішою від інших конституцій країн, що були у складі СРСР.

А якщо вже постає необхідність змінити Конституцію, то слід радитись з народом. Такою є думка нашого земляка.

         Вітаємо Вас зі святом, любі читачі!!!

"Житиме вічно моя Україна" (9 травня - День Перемоги)

Вчора, 9 травня, ми відзначали 71 річницю від День перемоги радянського народу над німецько-фашистськими загарбниками.

Друга світова війна (1939–1945) стала найбільшим збройним конфліктом на планеті і одночасно найтяжчою трагедією в історії людства. У ній уперше і востаннє було застосовано ядерну зброю, здійснено найтяжчі військові злочини та злочини проти людяності. Унаслідок бойових дій, репресій проти військовополонених і цивільного населення, а також голоду, хвороб та виснаження загинуло від 70 до 80 млн осіб, дві третини з яких – цивільні.

Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі інтереси і вбивати інших українців. З Україною воювали дві тоталітарні системи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя.

Серед величезних втрат Українського народу в Другій світовій війні найтяжчими були демографічні. Війна й окупація призвели до різкого, катастрофічного зменшення кількості населення, значних деформацій у його національному, статевому, віковому та професійному складі. Сукупні демографічні втрати українців і громадян Української РСР інших національностей упродовж 1939–1945 років наразі оцінюються від 8 до 10 млн осіб.

За твердженнями науковців, було зруйновано майже 700 українських міст і 28 тисяч сіл, спалено близько 320 тисяч господарств. Україна в результаті Другої світової війни зазнала матеріальних втрат у розмірі понад 45 % від збитку усього СРСР.

Шановні ветерани Великої Вітчизняної Війни!

Ваші знання і досвід, ставлення до ратного і громадянського обов’язку – це невичерпне джерело патріотизму, високий взірець для наслідування. Ми маємо бути гідними цього високого подвигу, своїми помислами, прагненнями і добрими справами зміцнювати дорогоцінний мир на українській землі.

Ми запевняємо вас, шановні ветерани, що й надалі докладатимемо усіх зусиль задля задоволення ваших щоденних потреб та інтересів.

Щиро бажаємо вам, дорогі ветерани, міцного здоров’я, довгих років активного життя, родинного затишку і тепла. Нехай зігріває всіх нас незгасне світло Перемоги, додає сил та наснаги для добрих справ в ім’я щасливого майбутнього рідної землі.

Зі святом вас, дорогі визволителі!

"Великдень всіх нас на гостину просить" (1 травня - Великдень)

Добігають останні дні, що наближають світлий Великдень – час весняного оновлення природи і очищення людських душ. Ще трохи і наші господині розпочнуть чаклувати над неодмінними атрибутами цього прадавнього свята – пасками, візьмуться за розмальовування писанок.

С­­­­еред усіх християнських свят Воскресіння Христове відзначається особливою радістю і особливою урочистістю. Чому? Тому що Воскресіння Христове означає, що смерть у людській природі не перемагає. Воскресіння Христове стало запорукою вічного життя. У час смутку і скорботи, коли ми переживаємо смерть наших близьких, воскресіння Христове вселяє в наші серця велику надію. Воно ніби говорить нам: «Не плач! Ви ще побачитесь у вічному житті». Воскресіння Христове єднає живих і мертвих в єдину сім'ю.

В історії людства існувало й існує багато релігій, кожна з яких проповідує своє вчення і говорить, що воно правдиве. Але довести, що ці вчення істинні, ніхто не може тому, що не може підтвердити їх ділами. А Господь наш Ісус Христос, Який сказав: «Я є істина», - підтвердив своє вчення ділом. Він воскрес і з мертвих силою Свого Божества і тим довів, що Його вчення правдиве.

Воскресіння Христове – настільки важлива подія, що святий апостол Павло визначає ним істинність усього християнського вчення. «Якщо не воскрес, - каже він, - то й проповідь наша марна, марна і віра ваша».

Ісус Христос дійсно воскрес, і тому ніхто не повинен сумніватися в Його воскресінні. Посилаючи на проповідь, Він сказав Своїм ученикам: «Ідіть по всьому світу і проповідуйте Євангеліє всьому творінню… Віруючих супроводжуватимуть такі знамення: іменем Моїм виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами… покладуть  руки на недужих, і вони будуть здорові» (Мр., 16:15 – 18); і додав: «Я з вами по всі дні, до кінця віку» (Мф., 28:20).

Проповідь апостолів дійсно супроводжувалася знаменнями і чудесами. Вони не тільки проповідували воскресіння Христове, а й підтверджували звершеннями чудес. І донині правдивість православного віровчення підтверджується чудесами святих людей.

Воскресіння Христове спонукає нас боротися з гріхом, у тому числі і з корупцією. Воно запалює нас прагнути до моральної чистоти, до святості. Воно навчає нас бачити в людях братів і сестер; надихає нас допомагати біженцям, старим людям і дітям, захисникам України; не боятися смерті. Воскресіння Христове також надихає нас на боротьбу проти неправди і кривди. Воно надихає нас на труд, на виконання своїх обов'язків і побожне життя. Воскресіння Христове дало новий напрям життю людини. Воно зробило земне життя осмисленим і цілеспрямованим. У майбутньому – не смерть, не загибель, не знищення, а інше існування: «Іншого, вічного життя початок».

Воскресіння Христове – це основа нашої віри, її опора. Своїм воскресінням Ісус Христос показав істинність Свого  Божества, вічність Свого вчення, спасенність Свого розп'яття і смерті, велич і силу благодатних дарів Святого духа, які подаються в заснованій Ним Церкві.

Воскресіння Христове дарувало нам віру, сильнішу за страждання. Воно дає нам силу перемагати їх. Нехай ніхто не подумає, що цієї радості у воскреслому Господі достойні тільки люди святі, пустельники, подвижники. Ця радість дарована і нам, слабким і грішним дітям Отця Небесного.

Цього року Україна святкує Воскресіння Христове в умовах неоголошеної війни на Донбасі. Але ми твердо віримо, що незабаром Господь пошле нам перемогу над агресором, бо з нами правда; а де правда, там Бог і перемога.

Любі читачі! Сердечно вітаємо Вас зі Святом Воскресіння Христового! Живіть у мирі, любові, у всякому благочесті й чистоті.

"Чорнобиль - найбільша екологічна катастофа сучасності"

26 квітня 2016 року виповнилось 30 років одній із найтрагічніших дат в історії людства, яка обернулася лихом не лише для народу України, але й для народів інших держав. Наша бібліотека не стоїть осторонь цієї проблеми. Працівниками бібліотеки було проведено заходи, приурочені цій трагічній події, зокрема, для працівників бібліотек-філіалів РЦБС, зі старшкласниками Володарсько-Волинської гімназії та працівниками центру обслуговування одиноких непрацездатних громадян та пенсіонерів.

Цей день назавжди залишається в серцях людей днем скорботи й пам’яті жертв Чорнобильської катастрофи. Днем біди, днем болю, трагедії і застереження. Подібне не повинно повторитися. На заваді має стати наша пам’ять про трагічні дні  і подвиг людей, які вступили у двобій з незримим підступним ворогом, рятуючи людство від іще більшої біди.

         Чорнобильська аварія своїм чорним крилом накрила наш край. Серед 12 областей України, на яких зафіксовано радіаційне забруднення, найбільш постраждала Житомирщина. 13 тис. квадратних кілометрів або 42% території з населенням 400 тис. чоловік, а це понад 700 населених пунктів – така сумна статистика Чорнобильської біди в нашому краї. З карти області зникло 36 сіл у зв’язку з переселенням їх жителів через підвищений рівень радіоактивного забруднення цезієм-137 та стронцієм-90.

         Смертоносна хвиля накрила північні населені пункти нашого району: Іршанськ, Кропивню, Омелівку, Яблунівку, Іванівку, Шадуру, Добринь, Гуто-Добринь, які віднесені до зони посиленого радіоактивного контролю і де проживало більше 8 тисяч чоловік, четверта частина з яких – діти та юнацтво до 18 років. Всі вони отримали підвищену дозу опромінення щитовидної залози і мають статус потерпілих.
Проходять роки після аварії. А біль не вщухає, тривога не полишає людей, пов’язаних скорботним часом ядерного апокаліпсиса.

         Чорнобиль атомний. Він, мабуть, зникне після того, як ми витравимо в собі Чорнобиль духовний. А поки що не заживає чорнобильська рана.

         І не відшукати нам слова – художнього і публіцистичного, що вгамує її біль.

"Живе поезія в мені" (21 березня - Всесві́тній день пое́зії)

     «Нехай комусь від щедрої планети високі титули, гучна хвала. Таких дарів не дістають поети, мені зоря любов твою дала» –  писав Вільям Шекспір про трофеї поета. Оскар Вайлд говорив, що поезія існує, або у житті, або на папері. Усі погляди й думки майстрів слова література бережно плекає, адже кожен поет – це інша таємниця, його історія унікальна.

                                        Страшні слова, коли вони мовчать,
                                        коли вони зненацька причаїлись,
                                        коли не знаєш, з чого їх почать,
                                        бо всі слова були уже чиїмись.

                                       Хтось ними плакав, мучився, болів,
                                       із них почав і ними ж і завершив.
                                       Людей мільярди і мільярди слів,
                                       а ти їх маєш вимовити вперше!

                                      Все повторялось: і краса, й потворність.
                                      Усе було: асфальти й спориші.
                                      Поезія - це завжди неповторність,
                                      якийсь безсмертний дотик до душі.

"І знову світ шанує Кобзаря"

           Тара́с Григо́рович Шевче́нко — український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський та політичний діяч. Цього року відзначаємо 202 річницю від дня його народження. Його пам’яті присвячений перегляд літератури «І знову світ шанує Кобзаря», оформлений у читальному залі бібліотеки. Спільно з Володарсько-Волинською гімназією проведено конкурс читців поезії Шевченка.

         У своїй творчості відобразив саме ті думки й настрої, які були важливими в житті українців його часу.

         Про те, що його творчість знайшла відгук у серцях людей, свідчить те, що в другій половині XIX — на початку XX століття чи не єдиною книжкою в більшості сільських хат України був «Кобзар», вірші з нього вчили напам'ять, за ним училися читати.

Алла Ващенко
 читає поезію Шевченка

   В історичному розвитку України Шевченко — явище незвичайне своїм місцем у літературі, мистецтві, культурі. Походженням, становищем та відомістю Шевченко — виняткове явище також у світовій літературі. З 47 років життя поет пробув 24 роки в кріпацтві, 10 — на засланні, а решту — під наглядом жандармів. Шлях Шевченка до творчих висот визначив в образній формі І. Франко:  «Він був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, свіжі й вільні шляхи професорам та книжним ученим».

         Революційна творчість Шевченка була одним із головних чинників формування національно-політичної свідомості народних мас України. Впливи Шевченка на різні сторони духовно-національного життя нації відчуваються до сьогодні.

         Творчість Шевченка була багатогранною. Митець був і глибоким ліриком, і творцем епічних поем, і видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем. Літературна спадщина Шевченка обіймає велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і два уривки з інших п'єс; дев'ять повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою, записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), чотири статті та понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису й графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів.